Ольжині купальні | Бібліотека
 
16.08.2019
Творча зустріч «Театр ляльок своїми руками»
15.08.2019
Тренінг-практикум «Тренди літньої косметики!»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


Легенда, а може бувальщина

У кожному населеному пункті є свої «візитівки» — історичні чи легендарні місця, пов’язані з реальними подіями глибокої дав­нини. Про них у народі існує безліч легенд та переказів. У такий спосіб людська пам’ять зберегла для нас нетлінні сліди історії, оповіді про героїчні вчинки наших предків, яким доводи­лося вести тяжку й виснажливу боротьбу проти чужинців, відсто­ювати свою незалежність. З Коростенем, що узвисився на лівому березі мальовничої поліської річки Уж, пов’язано чимало історич­них подій. Це одне з найдавніших міст Київської Русі.

Завдяки зручному географічному розташуванню древлянська цитадель — Коростень — була важкодоступною для бага­тьох чужинців. Не один зайда падав ницьма біля міцних укріп­лень, так і не здолавши їх. Край віддавна був багатим на ліси, а відтак — і звірині лови та бортні урожаї, тобто гніздування диких бджіл. Природні багатства цікавили й київських князів. У 884 році древлян уперше підкорив Олег. Після його смерті житичі (так іще йменували це плем’я) вийшли «з-під опіки», але згодом (912) Ігор удруге захопив північно-західні землі, надавши їм статусу уділь­ного князівства.

Діорама Коростенського краєзнавчого музею «Княжна Ольга біля стін стародавнього Іскоростеня» (художник А. А. Туранський, 1982)

Щороку в осінньо-зимовий період князь зі своєю дружиною вирушав до древлян за подушним. Кожне осідло мало сплачувати відповідну кількість хутра, меду та воску. Апетит великокняжого двору з кожним роком зростав, ставлячи жителів у скрутне стано­вище. Тих, хто не в змозі був сплачувати податки, забирали в за­ложники. Так трапилося й 945 року. Ігор, зробивши черговий об’­їзд, вирішив, що зібраної данини обмаль, і вдруге пройшовся до­вкола коростенських сіл. Розгнівані таким свавіллям древляни вчи­нили відчайдушний опір. Під проводом свого князя Мала вони наголо розбили київських воїнів, а самого Ігоря, прив’язавши до двох беріз, розірвали навпіл. Так безславно скінчилися ненажер­ливі побори великокняжої верхівки. Повстання 945 року вважа­ється найпершим виступом народних мас у Київській Русі. Але недовго древляни святкували перемогу. Наступного року, як це засвідчує наш перший літопис, дружина загиблого князя Ольга, зібравши численне військо, вирушила до Коростеня. Щоб при­спати пильність лісовиків, вона заздалегідь відправила гінців до Мала з проханням, щоби той допоміг влаштувати тризну на мо­гилі покійного мужа. Це, мовляв, буде чисто ритуальний обряд, а тому, просила княгиня, нехай древляни, за давнім слов’янським звичаєм, наготують обрядового меду.

Полісяни здогадувалися: не із шляхетними намірами йде до них Ольга. Зголосившись на пропозицію, вони тим часом зміцнили коростенський дитинець — зводили оборонні редути, запасалися про­візією, навчали військової тактики молодших охоронців. У визна­чений час до місця страти Ігоря, що за кілька кілометрів од Корос­теня, прибуло разом з Ольгою небагато воїнів. Основна частина війська приховалась у засаді. Місцеві жителі села Немирівки зустрі­ли княгиню з почестями. «Чому вас так мало? — недовірливо перепи­тала Ольга. — До речі, я не бачу князя Мала. Він що, не прибув на тризну?..» — «Важливі справи не дозволили…» — дипломатично відпо­віли їй. Не гаючи часу, воїни жорстоко розправилися з беззахисни­ми смердами й тут же з добірним військом вирушили на Корос­тень. «Древлянський горішок», одначе, виявився заміцним. Всю ве­сну й літо витримували облогу житичі. Хто знає, чим би скінчився вояж київської княгині, якби не надмірно посушливе літо. Власне, цим і скористалася Ольга. Вона, як стверджує літописець, запропонувала кожному жителеві відкупитися парою горобців. Древляни, начебто, узгодилися на таку пропозицію, й тут же, відловивши пта­хів, передали їх княгині. Натомість воїни, прив’язавши до лапок палаючі віхті, відпустили їх геть; перелякані горобці полетіли до дитинця, ховаючись під стріхи, і дерев’яні будівлі загорілись. Укріп­лене місто повністю спопелилося, а його мешканці змушені були здатися. Так, мовляв, мудра Ольга помстилася за смерть свого чо­ловіка. Легенда є легендою, тим паче, що писав її речник і прибіч­ник великокняжої верхівки. Повністю довірятися їй, як це дехто ро­бить, очевидно, не варто; по-перше, не такими вже були наївними древляни, щоб піддатися на жіночі хитрощі, а по-друге, чи можна в облозі наловити стільки птахів? Звичайно, достовірним є те, що мі­сто Коростень згоріло од пожежі.

Коростень. Пам’ятник княгині Ользі

Заволодівши Коростенем, вояки жорстоко розправилися з його мужніми захисниками. Майже всіх чоловіків було страчено, а князя Мала та його дочку Малушу полонено. Як стверджують історики, Ольга розпорядилася виселити Мала в невелике сільце, що між Коростенем і Києвом, яке й досі носить його ім’я — Малин, а юну красуню взяла у свій двір ключницею.

На честь перемоги, як засвідчує одна з легенд, Ольга збудува­ла на стрімкій кручі першу в Київській Русі церковку і щодня спу­скалася від неї до мальовничого каньйону, щоб скупатися в про­зорій течії Ужа. Місце, де приймала водяні й сонячні ванни княгиня ще й досі називають Ольжиною купальнею.

Це й справді мальовниче місце в Коростені. Між урвищ скель в’ється жива течія річки, береги якої усіяні громаддям валунів. Упродовж тисячоліть природа відшліфувала їх, надала кожному каменю чудернацьких і неповторних форм. Один з таких, що перетинає русло, нагадує природну купальню, в якій начебто любила відпочивати Ольга…

Людська пам’ять зберегла для нащадків романтичні легенди і перекази про героїчні сторінки вітчизняної історії одного з найдавніших, що має більш як тисячолітній відлік, поселень. Серед них — легенда про Ольжину купальню, з якою пов’язані реальні по­дії першого антифеодального повстання в Київській Русі.