Косенко Віктор Степанович | Бібліотека
 
15.08.2017
Бібліотабір «Сонечко»
11.08.2017
Літературне лото «Книга запрошує у подорож Європою»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199
 
Безпечний Інтернет  


 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Веселые обучалки, развивающие игры, потешки и скороговорки

 

 

 




  

Городские, областные, национальные, электронные библиотеки всего мира!

 


 


Світ, наповнений музикою 

Творча спадщина музиканта розмаїта за образами й жанрами: від витончених вокальних і фортепіанних акварелей – до симфонічних полотен. І все ж в історію української радянської музики композитор увійшов як глибокий ніжний лірик.

Віктор Степанович Косенко народився 24 листопада 1896 року у місті Санкт-Петербурзі в сім’ї військовослужбовця. Через два роки батька перевели до Варшави. Там його родина прожила до 1914 року.

Музичні здібності Віктора виявилися рано: у п’ять-шість років він досить вільно підбирав на фортепіано знайомі мелодії. Хлопчик мав абсолютний слух, прекрасну музичну пам’ять, уже тоді намагався імпровізувати. Особливий вплив на майбутнього композитора справила родина. Мати майбутнього композитора Леопольда Йосипівна добре грала на фортепіано. Невід’ємними у побуті Косенків були домашні музичні вечори. Часто у них збиралися друзі і знайомі – любителі музики. На цих маленьких вечорах Віктор  вперше слухав фортепіанні п’єси Чайковського, Шопена, Гріга, Мендельсона. Традицію домашніх музичних вечорів Віктор Степанович проніс крізь усе своє життя. У родині з любов’ю співали українські та російські пісні. Знайомство з музичним  фольклором єднало хлопчика з мистецтвом рідного народу. Пісні западали йому в душу, щоб через багато років вилитися у власні  музичні твори.

Серйозно займатися музикою Косенко почав досить пізно. Очевидно, батьки мріяли про традиційну в родині військову кар’єру сина. Проте великий потяг Віктора до музики змусив їх серйозно подумати про його музичну освіту. Допоміг цьому і один випадок. «Сестра Марія надто ревниво ставилася до свого репертуару, і тому, коли мала йти кудись, то свої ноти замикала. І ось, повертаючись якось додому, вона почула, що з відчиненого вікна її кімнати линуть звуки бетховенської сонати, яку вона саме готувала для консерваторії. Обурена, вбігла в кімнату, маючи намір суворо вичитати порушникові, але… зупинилася вражена: за роялем сидів дев’ятирічний Вітя і без нот – на слух ­– грав бетховенську сонату. Патетичну, сповзаючи зі стільця тоді, коли, на його думку, потрібно було натискати на педалі»*. Сестра дала Вікторові кілька уроків, під час яких пояснила братові основи нотної грамоти.  

Першим педагогом обдарованого хлопця був професор Юдицький, у якого він навчався приватно два роки. Наступні п’ять  років Віктор був учнем профессора Варшавської консерваторії О. Михаловського, якому належить помітна роль у польській музичній культурі. Від свого педагога він перейняв любов до музики геніального польського композитора
Ф. Шопена.
Опановуючи мистецтво гри на фортепіано в класі О. Михаловського, юнак вивчав не тільки твори  композиторівромантиків, а й поліфонічні п’єси Баха, сонати Моцарта і Бетховена. Педагог заохочував хлопця також до ансамблевої гри: Віктор часто акомпанував у домашніх концертах. У подальшому ансамблева гра стала невід’ємною частиною професійної діяльності Косенка.

Музичні заняття Віктора проходять паралельно з навчанням у Варшавській гімназії (1905 р.), а згодом (1908 р.) – у кадетському корпусі. Проте і тут він знаходить прихильників музики. Юнак організовує невеликий оркестр балалаєчників, для якого перекладає класичні п’єси і народні мелодії, виступає на учнівських концертах, як соліст і диригент.

Поступово у Віктора визріває рішення відійти від традиційної для родини професії військового і пов’язати свою долю з музичним мистецтвом.

31 травня 1914 року юнак одержав атестат про закінчення кадетського корпусу і готувався до вступу до Варшавської консерваторії по класу фортепіано, та почалася Перша світова війна. Родина Косенків залишає Варшаву і повертається на батьківщину.

З 1915 по 1918 роки Віктор Косенко навчається у Петроградській консерваторії на двох факультетах: фортепіанному та композиторському. Роки навчання відіграли важливу роль у становленні художньої особистості Косенка. Але в цей період він формувався не лише як музикант, а й як людина. У музиці тих років він прочув те головне, що єднало композиторів: це музика революції, яка оспівувала  подвиг й кликала на боротьбу. У творах, написаних композитором в ті роки – поема «Заклик», романс «Вітер легковажний», — відчутні настрої співзвучні духові часу. Юнак часто відвідує спектаклі Маріїнського оперного  театру, концерти, зустрічається з виконавцями, композиторами, педагогами. Концертмейстерська робота в театрі є для нього справжньою школою музичної практики, яка допомогла йому в наступній композиторській та концертмейстерській праці.

Після закінчення консерваторії наприкінці 1918 року В. Косенко переїжджає до своїх рідних у Житомир. Віктор Степанович займається педагогічною працею: навчає гри на фортепіано та веде музично-теоретичні дисципліни в музичній школі (так називалося тоді Житомирське музичне училище, якому в 1938 році було присвоєне ім’я В. С. Косенка). Також бере участь в організації фортепіанного тріо, виступає зі скрипалями , віолончелістами, вокалістами, які приїжджають на гастролі до Житомира, акомпанує хорові тощо. Блискучий піаніст, ансамбліст та акомпаніатор бере активну участь в музичному житті міста. Вже перший його сольний концерт привернув увагу місцевих любителів музики. Він організовує ансамблі, вокальний квартет і навіть симфонічний оркестр, створює камерне тріо, що набуло популярності не лише в Житомирі. Не один раз Віктору Степановичу доводилось виступати зі співаками на Житомирщині – З. Гайдай,
М. Литвиненко-Вольгемут, та іншими відомими солістами.

У Житомирі Косенко написав чимало фортепіанних творів, понад 20 романсів, 3 фортепіанні, скрипкову та віолончельну сонати, «Класичне тріо», «Одинадцять етюдів у формі старовинних танців», «Чотири дитячі п’єси для фортепіано», музику до вистав «Фея гіркого миндалю» І. Кочерги та «Любов під в’язами» О’Нейля.

Житомирський період для Віктора Косенка був періодом становлення його як митця, періодом формування його творчого стилю. Композитор активно працював у камерно-інструментальному та камерно-вокальному жанрах. П’єси, створені упродовж 1919-1924 рр., передають ліричні почуття до дружини. Їй присвячені майже всі твори тих років: мазурки, ноктюрни, менует, колискові, романси. Через усе життя проніс Віктор Степанович почуття світлої любові до своєї  матері. Під впливом великого горя, яке спікало його, написаний романс «Смерть матері» (1919) на слова П. Ж. Беранже. У романсах на вірші П. Тичини &llaquo;На майдані», «Мобілізуються тополі» та інших композитор оспівує людину праці, героїчні сторінки народної боротьби.

У 1922 році відбувся перший авторський концерт Віктора Косенка. У наступних роках він здійснює поїздки до Москви, де відбуваються зустрічі з композиторами та музикантами. Вперше публікуються його фортепіанні твори. Невдовзі Віктора Степановича викликають до міста Харкова і пропонують авторські концерти та гастрольну подорож зі співачкою Оксаною Колодуб. Починаються гастрольні поїздки Віктора Косенка у Харків, Київ, Дніпропетровськ, Луганськ та інші міста. До програм концертів поряд з класичними творами входили твори українських композиторів: Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, П. Козицького. В. Косенка.

З 1929 року Віктор Степанович постійно живе в місті Києві. Його запрошують до Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, пізніше реорганізованого у консерваторію. Він веде класи спеціального фортепіано і камерного ансамблю, а через рік – спеціальний курс аналізу форм на історико-теоретичному та композиторському факультетах. Про те Віктор Степанович не полишає концертної та композиторської діяльності. 

Як виконавця і авторитетного педагога Косенка часто запрошували в журі конкурсів музикантів-виконавців: 1931 року – до Москви, 1933 – до Харкова, 1934 – до Ленінграда. Це період інтенсивної праці зрілого майстра, що міцно утвердився на позиціях радянського музичного мистецтва. Теми, до яких звертається композитор у київський період, викликають появу нових у його творчості жанрів. Це передусім «Героїчна увертюра» для симфонічного оркестру. Цей твір увійшов до золотого фонду української музики. Віктор Степанович плідно працює над серією обробок українських народних пісень. У 1936 році за його участю була упорядкована перша збірка радянських народних пісень.

Величезну увагу в цей період композитор приділяє дітям. Пройшовши складний, не позбавлений протиріч шлях свого становлення, композитор у пору духовної і творчої зрілості звертається до найбільш вимогливого й неупередженого слухача. Перші твори для дітей –
«4 дитячі п’єси» (1930) Віктор Косенко написав спеціально для «Українського радянського фортепіанного репертуару». Вже вони виявили тонке розуміння ним дитячої психології, глибоке знання педагогічних завдань. Наступним був «Збірник дитячих п’єс для фортепіано» (1930).
Створений у 1936 році альбом «24 дитячі п’єси для фортепіано» став визначною подією не лише у творчості композитора, а й в усій радянській фортепіанній літературі для дітей. Збірник і тепер є одним з найулюбленіших серед маленьких музикантів.

До 25-річчя заснування Київської консерваторії (1938) Віктора Степановича нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Цю нагороду хворому композиторові на квартирі вручав перший секретар ЦК КП(б)У –
М. С. Хрущов. Незважаючи на заборону лікарів, Віктор Степанович продовжує працювати над оперою «Марина» за творами Т. Шевченка. Мріяв завершити фортепіанний концерт, написати збірку дитячих пісень. Останнім твором Віктора Степановича була хорова пісня «Дружба».
Восени 1938 року тяжка хвороба обірвала життя Віктора Косенка. Його поховано на Байковому цвинтарі.  

Уряд України високо оцінив діяльність композитора. Після смерті видано повне зібрання його творів. У Києві відкрито меморіальний кабінет-музей
В. С. Косенка. Його ім’я носять київська дитяча музична школа № 3 та Житомирське музичне училище. Встановлено також стипендії ім. В. С. Косенка для найобдарованіших студентів Київської консерваторії та Житомирського музичного училища.
Та найкращою пам’яттю про композитора є його музика – духовно багата, пристрасна й ніжна, щира і відверта. Це сповіді про себе, про час, у який він жив.

Про безсмертя митця дуже гарно написав Володимир Сосюра у вірші, присвяченому композитору і музиканту Віктору Степановичу Косенкові: 

Від нас пішов ти в морок ночі,
Де ні гудків, ні шуму трав,
Навік твої погасли очі,
Акорд останній одлунав,
Та хай загине мить скорботи,
Не треба суму в наші дні!
Вони живуть в серцях народу –
Твої мелодії ясні.
Летять у даль шляхи залізні.
Ні, ти живий, між нами ти,
Того, хто все віддав Вітчизні,
Не може смерть перемогти.
В. Сосюра 

* В. С. Косенко. Спогади. Листи. – К., 1975. – С. 9. 

Про життя і творчість В. С. Косенка

Матеріал підготувала бібліограф І. О. Меднова.