Федоров Олексій Федорович | Бібліотека
 
15.08.2017
Бібліотабір «Сонечко»
11.08.2017
Літературне лото «Книга запрошує у подорож Європою»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199
 
Безпечний Інтернет  


 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Веселые обучалки, развивающие игры, потешки и скороговорки

 

 

 




  

Городские, областные, национальные, электронные библиотеки всего мира!

 


 

Олексій Федоров
(30.03.1901-09.09.1989)

Олексій Федорович народився 30 березня 1901 року в станиці Лоцманська Кам’янка (нині в складі Дніпропетровська).

Про його батьків нічого не відомо, бо він був підкинутий у сирітський будинок. Виріс в родині лоцмана М. В. Костирі. Закінчив чотири класи початкової школи. Трудову діяльність Олексій  розпочав у 12 років підпаском, пастухом, пізніше працював на різних роботах.

В 1920 році добровольцем пішов в Червону Армію, брав участь в бойових діях під час громадянської війни. Служба в кавалерії йому подобалась і він мріяв своє життя зв’язати з військом.

Але історичні обставини в той час вимагають скорочення чисельності армії, бо громадянська війна вже закінчилась. До того ж Олексій ще й довго хворів. Тому в першу чергу потрапляє під демобілізацію. Повернувшись в рідне місто, він іде працювати на будівництво тунелю на залізниці Мерефа-Херсон. Це дуже нелегка робота, але Олексію подобається перемагати труднощі і він твердо вирішив набути професію гірничого майстра. Тому спрямовує на це всі свої зусилля, а саме займається самоосвітою, бо для подальшого навчання 4 класи школи, які він мав, було замало. Кожну вільну хвилину він проводив в бібліотеці при клубі, відвідував різні гуртки. В 1927 р.  вступає в ряди Комуністичної Партії.

Набувши практичного досвіду будівельника, Олексій їде до Чернігова і подає документи до будівельного технікуму і закінчує  його. І саме в цей час партія ставить крапку на його мрії – працювати за спеціальністю, направляючи його на профспілкову, а незабаром на партійну роботу. В 1938 р. він вже перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. 

Справжній талант Федорова, як державного і політичного діяча розкрився під час Великої Вітчизняної війни. Організація боротьби з ворогом була його стихією. Коли ворог прийшов на нашу землю, він не вагаючись пропонує свою кандидатуру в ЦК партії на керівника підпільного обкому на окупованій території і поринає в роботу. Відбирає людей у підпілля та партизанські загони, закладає бази в лісах, відпрацьовує паролі, явки, – все до дрібничок. А коли ворог почав окупацію краю, Федоров відступає з армією до кордонів області, щоб повернутися нелегально ворожими тилами. Мета була – дізнатися, в якому стані опинилися партизани і підпільники, який настрій у людей, своїми очима побачити, що таке «окупаційний режим». На той час він навіть на хвилинку не міг уявити, як це буде небезпечно і важко, і які труднощі він зустріне на своєму шляху.

«Генерал Орленко» (партизанський псевдонім Олексія Федорова) пройшов через шість районів області, не раз був на межі життя і смерті, особливо в перший місяць свого переходу. Але не шкодував, що здійснив його, побачив на власні очі, що створена система не витримала іспитів. Кожен загін сам незалежно один від одного, обмежувався дрібними операціями, а здебільшого очікували, хто вдома, хто в лісі, не було дисципліни. Командири не мали чіткого плану дій, навіть не завжди конкретно уявляли собі, що треба робити. Сподівались, що через декілька місяців Червона Армія почне наступ, от тоді вони і будуть діяти. Подібне становище приховувало в собі смертельну небезпеку. Зваживши все, Федоров прийшов до висновку, що треба об’єднувати всі загони. Тільки великий загін зможе проводити серйозні операції, громити ворожі гарнізони, наносити ворогові нищівних ударів. Прийшовши на базу обласного загону під командуванням М. Попудренка, Федоров приступив до активних дій і втілення своїх ідей в життя.

Почався новий організаційний період. Як визнавав потім О. Ф. Федоров, він був найтяжчим: не вистачало військового досвіду, не всі командири партизанських загонів були готові об’єднатися, багато питань зустрічало їх суперечки і протидію. У вирішенні цих питань Олексію Федоровичу допомогли його організаторські здібності, твердість характеру і уміння довести доцільність і правомірність задуманого, своїх рішень. В результаті титанічної праці, проведеної Федоровим та його однодумцями і помічниками, в листопаді-грудні 1941 року в чернігівських лісах з’явилось величезне з’єднання, організоване за військовим принципом, на чолі якого стояв секретар підпільного обкому партії О. Ф. Федоров. В з’єднанні діяли практично всі служби: штаб і політичний та особливий відділи, розвідка, шпиталь, перукарня і пральня, майстерні для виготовлення зброї, школа-академія, друкарня, радіо.

Життєдіяльність і успіхи з’єднання у великій мірі залежали від його командира, перш за все патріота, талановитого організатора і психолога, що виявилось в умінні підбирати людей на командирські посади в з’єднанні, організувати роботу окремих служб з’єднання. Успіх бойових операцій, які проводило з’єднання, у великій мірі теж залежав від Федорова, бо жодна бойова операція не була розроблена без його втручання.

Указом Президії Верховної Рада СРСР від 18 травня 1942 року «за зразкове виконання бойових завдань» в тилу ворога,  проявлену мужність і героїзм полковому комісарові  Олексію Федоровичу Федорову присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка», а в квітні 1943 році буле присвоєне військове звання генерал-майор.

Гітлерівське командування змушене було знімати з фронту десятки дивізій для боротьби з партизанами. Ставка Гітлера визнала смертельну загрозу, яку несли фашистам партизани.На території Житомирщини проходили й вели бойові дії 16 партизанських з’єднань. Велику роль у боєздатності з’єднання на окупованій ворогом території мав зв’язок з «Великою Землею» – конкретно з штабом партизанського руху України, який надавав партизанам реальну допомогу.

В листопаді  й грудні 1943 року житомирські партизани в складі 60-ї армії 1-го Українського фронту вели бої на рубежі, який потім назвали Рубежем мужності. А ще до підходу регулярної армії партизанські загони самі визволили від окупантів населені пункти: Довбиш, Лугини, Ігнатпіль та багато інших. На Волині, в тилу ворога, житомирські партизани разом із побратимами зі з’єднання Олексія Федорова паралізували 150-кілометрову ділянку залізниці й залізничний вузол Ковель на шляху до Бреста, Варшави… Це, по суті, була фронтова лінія в тилу окупантів. Більше двох місяців у 1944 році з’єднання Олексія  Федорова, О. Сабурова, І. Шитова вели тут кровопролитні бої аж до підходу радянських військ. Операція була успішною. Рельсова війна стала визначною операцією, під час якої партизани з’єднання знищили 683 ешелони з боєприпасами, пальним, військовою технікою і живою силою ворога. Тут знайшли свою загибель близько 10 тисяч загарбників. Саме за цю операцію Федоров був нагороджений другою медаллю «Золота зірка».

У квітні 1944 Федорова Олексія Федоровича направили в обласні центри України на відбудову народного господарства, піднімати Батьківщину з руїн. Він обіймав високі партійні посади. Був першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського, Житомирського обкомів партії. Колеги, які працювали із Олексієм Федоровичем у роки його керівництва Житомирською областю, згадували про його дуже суворий, принциповий і разом з тим справедливий стиль керівництва.З 1957 до 1979 роках Олексій Федорович обіймав посаду міністра соціального забезпечення УРСР. Був членом президії Радянського комітету ветеранів війни, головою комісії у справах колишніх партизан при Президії ВР УРСР.  Багато зусиль Олексій Федорович прикладав, щоб увічнити пам’ять тих партизанів, які віддали своє життя в боротьбі з ворогом. Адже пам’ятьце найсвятіша частина духовного життя народу, вважав Олексій Федорович.  Також він був депутатом Верховної Ради СРСР 1-2 скликання.

Помер Федоров Олексій Федорович 9 вересня 1989 року. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.На закінчення хотілось би зазначити, що простоту, людяність, порядність, щирість Федорова у відносинах, бажання допомагати відзначали всі, кому доводилось спілкувати з ним, звертатись за допомогою. Він не гордував високими нагородами і посадами. В місті  Дніпропетровську встановлений бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союза О. Ф. Федорова. У Києві на будинку № 9 по вулиці Заньковецкої, в якому з 1966-го по 1989 роки проживав Олексій  Федорович, встановлена меморіальна дошка. 

До 110-річчя від дня народження О. Ф. Федорова

Твори-спогади

Федоров, О. Ф. Остання зима : партизанська бувальщина / О. Ф. Федоров ; літ. запис Є. Шатрова. – К. : Дніпро, 1965. – 332с.
Федоров, О. Ф. Партизанские версты : (воспоминания командира соединения) / И. Ф. Федоров ; литератур. запись А. М. Дугинца, К. П. Закалюка. – К. : Политиздат Украины, 1990. – 223 с.
Федоров, О. Ф. Підпільний обком діє /О. Ф. Федоров ; літ. запис Є. Босняцького ; пер.  з рос. А. Шияна. – К. : Політвидав України, 1981. – 831 с.  

Про Федорова Олексія Федоровича  можна прочитати

Книги:
Балицький, Григорій
. Вибухи гримлять на Волині / Гр. Балицький ; літ. запис Євгена Желєзнякова. – К. : Молодь, 1990. – 192 с.
Клоков, В. И. Ковельский узел / В. И. Клоков. – К. : Политиздат Украины, 1981. – 238 с.
Слинько, І. І. Підпілля і партизанський рух на Україні на завершальному етапі визволення 1944 р. / І. І. Слинько. – К. : Наукова думка, 1970. – 173 с.                 

Статті:
Заседа, И. И. «Генерал Орленко» / И. И. Заседа // Давидзон, Я. Б. Уходили в поход партизаны… : страницы партизанской фотолетописи / текст И. И. Заседы. – К. : Мистецтво, 1980. – С. 15-17 : фот.
Народні месники // Історія Української РСР / за ред. К. К. Дубини. – К. : Політвидав України, 1967. – С. 299-303.
Павлов, В. Генерал Орленко / В. Павлов // Люди бессмертного подвига : очерки о дважды и трижды Героях Советского Союза. Кн. 2. — 4-е изд., испр. и доп. – М. : Политиздат, 1975. – С. 497-507.
П’єха, М. Йшли на бій партизани… : до 100-річчя з дня народження О. Ф. Федорова / М. П’єха // Житомирщина, 2001. – 26 берез.
Радянський рух Опору // Історія України / упоряд. С. Крупчан та ін. – 5-те вид., переробл. і допов. – К. : Казка, 2010. – С. 591-594. – (Сер. «Новий довідник»).
Новохатько,  Ігор. Сторіччю партизанського командира / І. Новохатько // Житомирщина, 2001. – 22 берез.
[Федоров Олексій Федорович] : [короткі відомості] // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / за ред. В. М. Кулаковського. — Т. 26 : Житомирська область. – К. , 1973. С. 59, 83, 539.
Федоров Олексей Федорович : [коротка біографія] // Дважды герои Советского Союза : альбом / В. С. Вуколов. – М. : Воениздат, 1973. – С. 216.
Федоров Олексей Федорович : [коротка біографія] // Люди бессмертного подвига : очерки о дважды и трижды Героях Советского Союза. Кн. 2. — 4-е изд., испр. и доп. – М. : Политиздат, 1975. – С. 496.
Федоров Олексій Федорович : [біографія О. Ф. Федорова] // Мойсєєв, О. В. Герої безсмертні : матеріали для бесід з учнями / О. В. Мойсєєв. – К. : Рад. школа, 1968. – С. 183.