Бржезицький Франц Карлович | Бібліотека
 
11.12.2017
Інформхвилинки «Права та обов’язки, малята, ви повинні добре знати»
08.12.2017
Новорічна іграшкова скринька
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


Франек 1942Франц Карлович Бржезицький

Живе в нашому місті людина, яку називають живою легендою України, або живим аркушем історії. Саме його ім’я звучить серед невеликого списку тих, хто пережив фашистські тортури. Він колишній в’язень одного з найбільших у Європі концтабору «Майданек», де під час війни фашисти знищили близько півтора мільйона людей. Людина-легенда – це житомирянин Франц Карлович Бржезицький.

Франц Карлович Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в місті Житомирі у звичайній польській робочій сім’ї, яка проживала на Мальованці. У роки сталінських репресій його батька розстріляли (через тривалий час повністю реабілітували), а матір відправили у Сибір на заслання. Хлопця хотіли забрати до дитячого будинку, але він утік. Переховувався, аж поки про нього не забули. Потім пішов до друзів батька, і вони влаштували його на роботу до пекарні. Там і зустрів війну.

У 1941-му році, після окупації Житомира німецькими загарбниками, Франек, якому не виповнилося ще й 17 років, разом зі своїми друзями створив підпільну молодіжну антифашистську організацію, яка згодом приєдналася до Житомирського підпілля на чолі з Григорієм Івановичем Шелушковим. Коли в місто прийшли словаки, потоваришував з ними, зв’язав їх з Житомирським підпіллям. Наприкінці 1942 року хлопця вистежило і схопило гестапо. Після допитів, на яких він нікого не виказав, хоч знав усе керівництво підпілля, був кинутий у камеру смертників. Проте в останній день замінили страту на концтабір смерті «Майданек» (Польща). «Майданек» увійшов в історію фашистської Німеччини як експериментальний концентраційний табір вироблення найбільш раціональних технологій масового знищення людей. Скільки тут було задушено в газових камерах, спалено в крематоріях і у штабелях між колодами дерев ніхто достеменно не знає.

В «Майданек» Франц Карлович потрапив у складі житомирського етапу 13 лютого 1943 року (з 1240 чоловік цього етапу вижили і повернулися додому в Житомир після війни лише семеро). А потім були концтабори Гросс-Розен (Німеччина) і Ляйтмеріц (Чехія). Він пройшов усі кола пекла, вистояти і вижити в нелюдських умовах йому допомогли незламний характер, ідейні переконання, взаємодопомога товаришів і глибока віра в Бога.

Після визволення з концтабору, був призваний в армію. А після війни Франц Бржезицький, радянський підпільник, який і у Майданеку продовжив боротьбу з ненависним ворогом як підпільник польської Армії Крайової, був заарештований СМЕРШем, але втік з тюрми. Чотири роки нелегально жив в Житомирі, проте, зрештою, був знову заарештований і без будь-якого суду отримав десять років таборів. Потрапив за колючий дріт ГУЛАГа – в Омський табір для політв’язнів, де перебував більше п’яти років. Та не зігнувся юнак, не втратив любові до життя, до правди, зумів залишитися самим собою – Людиною честі і совісті. Після смерті Сталіна подав заяву на реабілітацію і був реабілітований, бо провини ніякої ж не мав.

Приїхав в Житомир. Професій мав багато, тож знайти роботу у місті складності не було. Очолив бригаду будівельників, користувався великим авторитетом. Про себе намагався не розповідати, проте про нього знали і запрошували на різні зустрічі. Запрошували також до музею Майданеку. Сьогодні колишніх в’язнів Майданека залишилися одиниці, а з України Ф. Бржезицький взагалі один. Про нього знають у багатьох країнах, про нього розповідає експозиція музею, про нього йдеться у книзі Йозефа Маршалека (теж колишнього в’язня) «Майданек».

У 2002 році пан Францішек, як його називають у Польщі, завдяки підтримці добрих людей виконав свою клятву: привіз урну з попелом і прахом страчених у Майданеку на Батьківщину і перепоховав біля пам’ятника жертвам фашизму на Богунії в місті Житомирі. Після цього він сказав: «Тепер їх душі заспокояться». Його – ні. Бо він, за його словами, живе для того, щоб ніколи не повторився Майданек.

Часто, зустрічаючись з молоддю, Франц Карлович гірко жартував: «Я закінчив дві академії. Одну, де ректором був Гітлер, і другу, де ректором був Сталін». Він багато розповідав про перебування в гестапо і таборі смерті «Майданек». А це робити важко, бо все знову і знову проходить крізь його серце. Зате він любить розповідати про людей, котрі відзначаються мужністю і добротою. А таких на його життєвому шляху теж було багато. Особливі слова подяки він висловлює словакам, військові частини яких в часи війни перебували в Житомирі. Багато словаків були антифашистами і включилися в підпільну боротьбу. Одним з них був капітан Ян Налєпка, якому в 1945 році було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Франц Карлович вважає, що йому, тоді сімнадцятирічному хлопцю з житомирської Мальованки , просто пощастило спілкуватися з Яном Налєпкою, бути свідком його добрих вчинків, слухати від нього правду про події на фронті, вчитися у нього його ненависті до фашизму. Налєпка говорив, що солдати-словаки – не окупанти, що вони нам брати, що ніколи не піднімуть зброю проти українців і росіян. Тож, зрештою, зовсім не дивним було те, що Налєпка зі своїм загоном перейшов під Овручем до партизанського з’єднання О. М. Сабурова. Серед тих, хто знаходився в загоні був і солдат Міхал Міхалик, який весь час свого перебування в Житомирі був для Франека і старшим братом, і справжнім другом.


Остання війна 1Про Франца Бржезицького написано багато. Кожен із журналістів демонстрував свою точку зору на постать Бржезицького, на події, учасником яких він був. Але в Україні про нього писали, в основному, тільки в місцевій пресі, хоч кожен з журналістів розумів, що життя Франца Карловича варте книги.

І ось нарешті житомирський журналіст Олександр Гуцалюк узяв на себе сміливість та відповідальність і написав документальну повість про життя Ф. К. Бржезицького.

      Гуцалюк О. О. Остання війна : докум. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – 228 с.

Спогади Франца Карловича – останнього нині живого колишнього в’язня «Майданека» не лише в Україні, а й у Росії, Білорусії, Польщі – безцінні не лише для нинішнього, а й для наступних поколінь. Франц Карлович вважає: «Бог зберіг мені життя і пам’ять, щоб я повернувся й розповів, де ми були, ким ми були і як це було».

Про важливість цієї документальної повісті висловився заслужений журналіст України Володимир Киричанський (1940-2013) в передмові до книги: «Коли я вперше писав про Бржезицького, то закінчив статтю словами: Попіл Майданека стукає в його серце, попіл Майданека стукає в моє серце. А чи стукає він у ваші серця?. Я переконаний, що після прочитання цієї книги попіл Майданека буде стукати в серце кожного читача. А це означає, що таких фабрик смерті в світі більше ніколи не буде».

Про життєвий шлях Ф. К. Бржезицького

Громадянин з великої літери — Ф. К. Бржезицький

Житомир.info | 74 роки тому з Житомира в концтабір Майданек відправили «ешелон смерті»