Дуб — цей патріарх наших лісів — мо­гутнє дерево 20-40 м заввишки, з міц­ними гілками й товстим стовбуром, з темно-сірою тріщинуватою корою. У сімействі букових, до якого належить дуб, усі богатирі. Щоб обхопити стовбур старого дуба, і трьох дорослих людей мало.

Цвіте дуб у квітні-травні, тоді ж розпускається листя, пізніше ніж у інших дерев, запилюється комахами. Плодоносити починає років з 20, але не кожний рік. Плід — білувато-коричневий горіх (жолудь), що знаходиться у блюдцеподібній мисочці. Жолуді дозрівають восени. Їх дуже люблять дикі кабани і домашні свині, а також птахи. З молодих жолудів роблять каву.

Дуб є важливою лісоутворюючою та декоративною породою. Він має дуже красиву міцну та щільну деревину, яка довго не піддається гниттю. Її використовують в суднобудуванні, авіаційній промисловості, з неї роблять гарні меблі, а кору молодих дубів застосовують в медицині — її відваром лікують багато хвороб. Дубова кора і деревина є сировиною для дубильно-екстрактової промисловості. Як декоративну рослину дуб звичайний ши­роко використовують при створенні при­міських гаїв, алей та насаджень у парках і лісопарках.

Зростає дуб дуже повільно, у перші роки в основному вглиб, зміцнюючи своє коріння. Тільки з 8-10-річного віку починається активний ріст надземної частини — стовбура і гілок. З тої пори щорічно дуб виростає на півметра або трохи більше. До 25-30 років дуб дає перші жолуді, до 60-70 років росте у висоту та міцніє, і може жити потім кілька століть. У Європі, наприклад, самим старим вважається дуб «Старий» в Литві, якому близько 2 тисяч років.

Вік дуба набагато довший за життя людини. Щоб виростити дерево, треба докласти чимало зусиль. Не кожен, хто посадить дерево, побачить його майбутню красу і велич. В одному із своїх прекрасних віршів Максим Рильський писав:

Дуби ростуть поволі, неквапливо;
Хто садить дуба, той його, можливо,
І не побачить вищим, аніж сам.
Це – дар майбутнім, скажемо, літам,
Привіт іще незнаним поколінням.

Цікаво знати

«Перунове дерево»

Краса, міць, сила, велич завжди приваблювали уяву людей. А дуб саме такий величний, сильний та, звичайно ж, красивий. Недарма римляни назвали його «Кверкус» — красень. «Незаймані віками, одного віку зі Всесвітом, вони вражають своєю безсмертною долею, як найбільше чудо світу», — писав про дуби відомий римський вчений Плиній Старший, який жив у першому столітті нової ери. Дуб у римлян був деревом верховного бога Юпітера і вважався священним. Стародавні греки називали дуб деревом Зевса і теж шанували. У інших народів дуби були символами сили і мужності, вірності і довголіття. Вінком з дуба нагороджували героїв, а дубова гілка означала могутність роду. Шанували це дерево і наші далекі предки. У древніх слов’ян самим могутнім богом вважався Перун — володар грому і блискавки. Дуб називали «Перунове дерево». З дуба вирізали фігурки богів та приносили своїм богам жертви. І робили це під дубом.

Жолуді в землі

Не зовсім звичайно збирають дубові жолуді в Україні. Наприклад, деякі лісники збирають їх не на деревах, і не під деревами, а… в землі. Вони використовують ми­шачі запаси. Миші люблять жолуді більше, ніж інше насіння. Якщо насіння липи або ясеня миші запасають по п’ять кілограмів, то жо­лудів — по п’ятнадцять. В урожайні роки миші збирають до триста тон жолудів. Треба тільки розшукати їх.   А зробити це не дуже важко. Мишачу нору лісник знаходить по горбочку ви­горнутої землі. А які жолуді зберігаються в норах! Добірні, один в один: миші збирають тільки доброякісне насіння.

Вигнання дуба

Легендарний Робін Гуд не впізнав би зараз тих лісів, де він блу­кав зі своїми хоробрими стрільцями. Щоправда, Шервудський ліс, хоча й не такий густий, але зберігся. Зате багато інших лісів пощезало, а якщо де й посаджені нові ліси, то зовсім не такі. Дуже мало дуба залишилось у Великобританії. Дуб повільно росте, і його вигнали з островів, замінивши швидкорослою ялиною, родом з-під Сітки, міста на Алясці. Тільки в небагатьох країнах, скажімо, у Франції, дуб ще зберігають. Особливо піклуються про дуба в нашій країні.