Опанасюк Олексій Євменович | Бібліотека
 
15.08.2017
Бібліотабір «Сонечко»
11.08.2017
Літературне лото «Книга запрошує у подорож Європою»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199
 
Безпечний Інтернет  


 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Веселые обучалки, развивающие игры, потешки и скороговорки

 

 

 




  

Городские, областные, национальные, электронные библиотеки всего мира!

 


 

Олексій Опанасюк
(29.03.1936-03.06.2011)

В чудовому поліському селі Дубрівці колишнього Брусилівського району (нині — Коростишівський) в селянській родині народився 29 березня 1936 році Олексій Євменович Опанасюк.

Сім’я була багатодітна: п’ятеро синів та четверо дочок. Батька забрали на війну. Рядовий Другої світової зводив мости на переправах, повернувся додому контужений, помер на сорок третьому році життя (через місяць після закінчення війни). Дуже тяжко було матері підіймати дітей у воєнні і повоєнні роки.

Як потім згадував своє дитинство Олексій Євменович: « У школу я пішов уже в 1944, коли прийшли наші. Перша вчителька була дуже зла, завжди мене лаяла за те, що я не вмів писати. Яке ж то тоді було навчання, коли половина хати спалена, а батька на фронт забрали….».

Олексій закінчив початкову школу в Дубрівці, семирічку в Хомутці… Щоліта хлопець працював у колгоспі, аби щось заробити. Пас овечки, підміняв їздових, котрих мобілізували, на заготівлі сіна. Вже у 8-му класі Олексій почав писати статті до місцевої газети «Колгоспна правда». Одночасно він пішов працювати їздовим, бо сім’я дуже голодувала. Далі робота у клубі — завклубом. В клубі Олексій Євменович створює драматичний гурток.

Закінчивши десятий клас, він хоче виїхати з села, але не дають довідки для одержання паспорта. Несподівана кар’єра: обирають другим секретарем райкому комсомолу в Брусилові, ця посада допомагає одержати паспорт. У 1957 році юнак переходить на роботу до редакції газети «Колгоспна правда», де опублікував свій перший допис, вірші та інше. Згодом вчиться  на факультеті журналістики в Києві, публікує перші прозові твори: новели і оповідання в журналі «Зміна», збірнику молодих авторів України «Щасливої дороги» (1962).

 Після навчання повертається на Житомирщину, працює власкором газети «Радянська Житомирщина» у Малинському районі і над першою книгою, далі – редактором газет (районної «Зоря комунізму» і обласної «Комсомольська зірка» в Житомирі­), в облполіграфвидаві. В 1980 року очолив Спілку письменників Житомирщини, якою керував протягом 25 років.

Зараз займається дослідницькою та літературною діяльністю. Запровадив премію ім. Огієнка. Вона вручається з 1995 року, і за 15 років її отримали 110 діячів літератури, культури, мистецтва й науки. Це письменник, який є частим гостем у  школах і вузах міста, активно пропагує українське слово і національну ідею культурного відродження нашого народу та утвердження державності України. Громадську і творчу роботу письменника належно оцінено — він лауреат премії ім. Івана Огієнка (1997).

Покоління, якому нині за сімдесят, може сказати: «Ми виросли на попелищах війни..». Їхніми дитячими іграшками були стріляні гільзи, в їхніх снах і понині ще спалахують черги фашистських «шмайсерів», зринають із небуття страхітливі чужинські каски. А в Олексія Опанасюка, якому мати та доля вділили літературного таланту, все бачене й чуте бралося на карб пам. І потім, коли з’являться повісті «Кров і фата» (про героїв Малинського підпілля Павла Тараскіна, Ніну Сосніну), «Копище» та «Жайворонкова кладка» (про трагедію і радість відродження поліського села), «Четверо вийшли в дорогу» (про юних борців-антифашистів із села Тетерівка), читачі не раз питатимуть на літературних вечорах: «Ви самі були в підпільній організації?». І дивуватимуться, почувши відповідь  «Не був». Як же, мовляв, не був? Так описати міг лише той, хто сам пережив описане…В тому й таїна таланту літератора, що він спершу до найдрібніших подробиць вивчає, все, про що має писати, а потім вживається в ситуацію. Перш, аніж з’явилася, приміром, «Кров і фата», письменник перечитав томи архівів, вислухав розповіді сотень очевидців. Аж тоді сів за робочий стіл.

Окреме місце у публіцистиці О. Опанасюка займають статті з літературного краєзнавства Житомирщини: про пам’ятні місця родини Косачів — «До витоків , які живлять вершини», «Година для праці настала»; перебування видатних митців на поліській землі – «Шевченко в Кодні», «Прометей розкутий» (про Бориса Тена) та інше. Земля і люди  завжди в центрі уваги письменника.

«…Прозаїк високої проби, чутливий до національної і соціальної фальші публіцист, невтомний громадський діяч. Один із тих, хто найякісніше робить українську роботу, хто послідовно боронить національні честь і гідність, хто докладає всіх зусиль для здійснення  нашого найвідповідальнішої та найтяжчого завдання – до сформування української нації. Таких, як Олексій Опанасюк, здавна іменують просто й точно: лицар духу». Так висловився про творчість  О. Опанасюка  секретар Національної спілки письменників України Анатолій Погрібний. 

Помер Олексій Євменович Опанасюк 3 червня 2011 року на 76-му році життя.

Творчість письменника