Короленко Володимир Галактіонович | Бібліотека
 
22.11.2017
Ігрова валіза «Дружба єднає щирі серця»
21.11.2017
Онлайн-подорож Житомиром «Відкриваймо перлини рідного міста за унікальним маршрутом від ворони Кар-карони»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 



Людина з великим серцем
 

Я слів його не можу повторити,
Але й забути їх не можу, ні!
Вони в душі, немов засохлі квіти.
То ж він сказав у найчорніші дні,
Доріг сибірських порохом укритий:
«А все-таки поперед нас огні!»
(М. Рильський «Володимир Короленко»)
 

Володимир Галактіонович Короленко увійшов в історію літератури як автор численних повістей і оповідань, художніх нарисів, чотиритомної «Історії мого сучасника», як критик і публіцист. Його творчість, позначена рисами глибокої самобутності, складає своєрідний літопис цілої епохи російської та української дійсності. Повісті, оповідання та нариси Короленка реалістично зображують ті сторони народного життя, які до нього в літературі ніхто не описував. Його життя, літературна творчість і громадська діяльність упродовж багатьох років були тісно пов’язані з Україною.

У 1853 році, 27 липня, в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Панасовича Короленка народився син Володимир. Батько письменника Галактіон Опанасович був людиною веселої вдачі, із невичерпною енергією, жадобою до пізнання і непідкупною чесністю. Головним своїм багатством він вважав чесність, правдивість, людяність. Мати Евеліна Скуревич, полька за походженням, ненав’язливо вкладала в душі п’ятьох дітей такі самі душевні якості: порядність, чуйність, відповідальність. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємодопомоги. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина.

Дитинство Володимира пройшло в Житомирі. У дитинстві майбутній письменник мав виключну здібність тонко сприймати навколишнє життя, сповнене гострими враженнями. Він жадібно слухав розповіді старої няньки про давні часи, насолоджувався українськими і російськими народними піснями про гайдамаків, «вольну волюшку», які співав кучер, дружив з кріпацьким «купленим» хлопчиком.

За 13 років життя в Житомирі Володя навчався у трьох навчальних закладах. У шість років мати відвела маленького Володимира до пані Окрашевської, в її польський пансіонат, де навчали малюків читати французькою мовою. А до пансіону Валентія Рихлинського Володя ходив сам. Йому дуже подобались там ігри: учні повинні були одного дня розмовляти французькою, другого – німецькою. Володя вчився добре.               

У 1863 році Володимир Короленко став гімназистом 1-ої Житомирської гімназії. На все життя запам’ятав він тілесні покарання, що процвітали в гімназії, приниження. Шанував Володя викладача історії та  вчителя малювання, за їх чуйність, доброту, за фантастичну любов до предмета, що вони вели. Уроки житомирського художника Собкевича згодом допомогли Володимиру Галактіоновичу в його важкому житті робити замальовки історичних подій, свідком яких він був. Усі в родині Короленка поважали книгу, були вдумливими читачами. Володя змалку зачитувався романами, які потрапляли йому до рук.

Навчання у гімназії несподівано перервалося на другому курсі: Галактіона Панасовича Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у м. Рівне. Володя поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році зі срібною медаллю. Великий вплив на Володимира мав вчитель словесності Веніамін Васильович Авдієв, який намагався привчити своїх учнів мислити. У нього на уроках майбутній письменник почув про статті Добролюбова, оповіді Тургенєва, вірші Нікітіна та Шевченка.

Після закінчення гімназії Володимир вступає до Технологічного інституту в Петербурзі, але напівголодне існування примушує юнака взятися за роботу «інтелігентного пролетарія» – він розмальовує ботанічні атласи, виконує креслярські роботи, займається коректурою, заробляючи копійки.

1874 році Володимир Галактіонович приїздить до Москви і вступає до Петрівської хліборобської і лісової академії (нині Тимірязєвська) на лісове відділення. Тут він слухає лекції великого вченого Тимірязєва, за його дорученням малює для його лекцій демонстраційні таблиці. Дружні стосунки, що розпочались між професором і студентом, тривали до кінця його життя. Тимірязєву присвячені сторінки «Історії мого сучасника» – твору-роздуму, над яким В. Г. Короленко працював останні роки життя.

За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. Пізніше, як політично неблагонадійного, його було заарештовано і вислано спочатку у В’ятську губернію, потім до Сибіру. Майже 10 років провів Короленко у засланні. Але це не зломило письменника. Саме в засланні починається його літературна діяльність. Перебуваючи у Вишневолоцькій політичній в’язниці, Володимир Галактіонович пише оповідання «Чудна». В центрі сюжету — розповідь конвойного-жандарма Гаврилова про дівчину-політв’язня Морозову, яку він супроводжував у заслання. Це оповідання письменник писав таємно в тюремній камері. У біографії письменника є немало сторінок, що свідчать про його характер народного заступника, що йде на будь-який ризик заради порятунку інших.

З 1885 р. В. Г. Короленку дозволено селитися в Нижньому Новгороді, де він одразу ж згуртовує біля себе журналістів і громадських діячів.Наступне десятиліття стало розквітом його творчого і громадського життя. У журналах регулярно публікуються нариси і оповідання, створені в засланні: «Сон Макара», «В дурному товаристві» (більш відомий у скороченому варіанті для дитячого читання як «Діти підземелля»), «Ліс шумить», «Соколинець» та ін. 

Твір В. Короленка «Діти підземелля», відомий як розповідь «В дурному товаристві», не призначався для дітей. Сам Володимир Галактіонович був противником переробки для дітей своїх творів, та все ж він сам переробив і скоротив свою розповідь, назвавши її «Діти підземелля». Для нього принципово важливо було показати дітям доброту героїв,
і в розповіді таким героєм є Вася.

У повісті «Сліпий музикант» теж  прозвучала тема добра — людина лише тоді може зрозуміти, для чого вона живе, коли пустить в свою душу чуже горе. Сліпий Петро перестає бути егоїстом і людиною, що замкнулася в своєму горі, доки не зіткнувся зі сліпим жебраком, не спробував пожити його життям. І він як би прозріває, стає іншою людиною. Ось тоді його талант музиканта проявляється зі всією силою.

Літературна діяльність В. Г. Короленка різнобічна. З його темпераментом громадянина йому було тісно в межах художньої творчості. Він виступає як літературний критик, історик літератури, публіцист, кореспондент, редактор.

У липні – вересні 1893 року Володимир Галактіонович Короленко здійснив подорож до Америки на Всесвітню виставку в Чікаго, відвідавши дорогою Швецію, Данію, Великобританію і Францію. Його враження відобразились в нарисах «Драка в домі (Парламент в Англії)», «В боротьбі з дияволом (Армія спасіння)», «Фабрика смерті»(Бійня
в Чікаго), «Без язика».

У 1900 році Російська Академія наук обирає Володимира Короленка своїм почесним членом. Але хвороба і суєта столичного життя змусили письменника переїхати до Полтави, де вже оселилась його родина. Останні 20 років життя В. Г. Короленко провів в Україні.

У 1905 році Володимир Галактіонович почав тісну співпрацю з ліберальною газетою «Полтавщина». Тоді ж він розпочинає роботу над головною книгою свого життя – «Історія мого сучасника», над чотирма томами якої працював понад 15 років. Твір залишився незакінченим. Автобіографічність «Історії…» не завадила їй стати літописом цілого покоління.

Напередодні Першої світової війни В. Г. Короленко виїхав на лікування за кордон і повернувся лише у 1915 році. Під час громадянської війни письменник жив у Полтаві, яка переходила з рук в руки, і неодноразово виступав проти поборів, пограбувань і звірств. Короленкові доводиться захищати людські життя. Він проводить дні й ночі в ходіннях каральними установами ворожих сторін, закликає до дотримання хоча б елементарних норм права, протестуючи проти широко розповсюдженої практики безчинств, судних розстрілів і страт.

Володимир Галактіонович Короленко виступав з гострою критикою більшовизму, однак і до спроб реставрації самодержавства ставився скептично. Власні уявлення письменника про засади, на яких могла б відродитися країна, викладені у великих публіцистичних циклах 1919-1920 рр. Головному питанню реформ і революцій було присвячено нарисовий цикл «Землі! Землі!», який не був пропущений харківською цензурою.

У 1921 році тяжко хворому В. Г. Короленку було надано спеціальний вагон-салон для поїздки за кордон на лікування разом з родиною, але він відмовився залишити батьківщину. Помер Володимир Галактіонович Короленко 25 грудня 1921 року і похований у Полтаві. 

Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей. Поряд з письменницькою діяльністю Короленко вів активну громадську діяльність. Протягом усього свого життя він виступав проти насильства і несправедливості, відстоював рівноправність народів, захищав право національних меншин, викривав прояви націоналізму і шовінізму всіх мастей. Недарма сучасники називали його «совістю землі російської».

В 145-річчя від дня народження Володимира Галактіоновича Короленка Єврейською Радою України йому було присвоєно звання «Праведник України». Так вдячні нащадки увічнили пам’ять гарячого захисника людини від рабства, зла і неправди, свободи і гідності національних меншин.

В Житомирі майбутній письменник прожив лише 13 років, але саме Житомир відіграв велику роль в творчості письменника. Житомирський період життя Володимира Галактіоновича відображений в оповіданнях «Ніччю», «Парадокс», «Моє перше знайомство з Діккенсом» і, особливо, в повісті «Історія мого сучасника». Короленко до кінця свого життя підтримував зв’язки із своїми земляками-житомирянами. 

Житомир шанує пам’ять свого славетного земляка. В 1973 році в будинку, де провів дитячі роки письменник, створено літературно-меморіальний музей, недалеко від будинку споруджений пам’ятник. Ім’я Короленка Володимира Галактіоновича носить вулиця Житомира, з якою так тісно пов’язані дитячі роки письменника, площа, школа № 6, на території якої знаходиться пам’ятник письменнику, а на будинку Житомирського державного університету ім. І. Франка, колишній 1-ій Житомирській гімназії, де навчався письменник, встановлено меморіальну дошку. Житомиряни пишаються тим, що Поліська земля подарувала світу талановитого письменника і чесного громадянина, людину високої моралі і совісті.

Твори В. Г. Короленка

 

«Парад літературних героїв» (за творами В. Г. Короленка)