Гроссман Василь Семенович | Бібліотека
 
22.06.2017
Проект «Європейське місто Житомир – очима дітей».
21.06.2017
Інновації з банку професійних ідей
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199
 
Безпечний Інтернет  


 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Веселые обучалки, развивающие игры, потешки и скороговорки

 

 

 




  

Городские, областные, национальные, электронные библиотеки всего мира!

 


 


Гроссман Василь Семенович
(1905-1964)
 

Василь Семенович Гроссман народився 12 грудня 1905 року у Бердичеві. Зростав у інтелігентній єврейській родині: батько — інженер-хімік, мати — вчителька французької мови; завдяки їй він опанував французьку мову настільки, що в шкільні роки міг напам’ять цитувати цілі сторінки з Доде, Мопассана, Мюссе.

У 1914 році батьки відправили хлопчика до Київського  реального училища, де він навчався до 1919 року, а закінчив навчання в рідному Бердичеві, в єдиній трудовій школі. Родина Гроссманів не мала великих достатків, тому Василь підробляв репетиторством і навіть дроворубом.

Восени 1921 року юнак поступив у Київський інститут народної освіти, звідки через два роки, очевидно під впливом батькової професії, перевівся на хімічне відділення фізико-математичного факультету Першого Московського університету.

Після закінчення університету працював за фахом на Донбасі, завідував газовою лабораторією, був асистентом кафедри неорганічної хімії в Сталінському медінституті. Водночас почав писати: опублікував повість з шахтарського життя «Глюкауф», в якій описує важку працю донбасівських шахтарів, повну небезпеки при незадовільній охороні праці. Про рукопис схвально відізвався М. Горький.

У 1932 році за станом здоров’я Василь Семенович змушений залишити Донбас і переїхати до Москви. Деякий час працював у лабораторії на фабриці ім. Сакко і Ванцетті, спочатку старшим хіміком, а згодом завідуючим лабораторії та помічником головного інженера.

У квітні 1934 року в «Літературній газеті» було надруковано перше  оповідання «У місті Бердичеві». Лише в 1967 р. по ньому знято художній фільм «Комісар».  Дебют молодого письменника привернув увагу читачів. Згодом виходять  у світ ще дві збірки оповідань – «Щастя» й «Чотири дні». В 1937 році Василь Семенович стає членом Спілки письменників СРСР. Та на порозі вже була війна.

У липні 1941 року Гроссман стає працівником газети «Красная звезда» і відправляється на передову. Він із відвагою митця бував у найпекельніших місцях. Сталінградські нариси, які регулярно друкувалися в «Красной звезде», найпопулярнішій газеті військових років, зробили його ім’я широко відомим і в армії, і в тилу. Особливого визнання здобув нарис «Напрямок головного удару». У 1942 році він написав повість «Народ бессмертен», що стала першим великим твором про війну. Повість»Народ бессмертен», «Сталинградские очерки» та інші воєнні нариси були об’єднанні в книзі «В роки війни».

Оповідання й нариси Гроссмана 1941-1945 років охоплюють період відступу Червоної Армії, Сталінградську битву, визволення України й Білорусії, Польщі. Нарис 1943 року «Украина» глибиною співчуття стражданням нашого народу, картинами пекельного нищення української землі нагадує  Довженкову «Україну в вогні».

У 1944 році, коли було визволено більшу частину території країни від фашистських загарбників, Василь Гроссман дізнається про трагічну смерть матері у бердичівському гетто. Збереглися бердичівські листи Катерини Савеліївни до сина. З них видно, яка ніжна, світла любов пов’язувала Василя з матір’ю. Він зібрав документальні свідчення трагедії, які виклав у нарисі «Вбивство євреїв у Бердичеві» (1944 р.). Саме в Бердичеві відбулося духовне переродження письменника й становлення майстра. Його твір «Треблинський ад» у вигляді брошури розповсюджувався на Нюрнберзькому процесі. Цей твір розкривав конкретний механізм дії гітлерівських «фабрик смерті» — цього матеріалізованого пафосу «арійської ідеї», «расового очищення» людства. Але в лютому 1961 року твір було заборонено.

Тема голокосту (хоч самого терміну цього тоді ще не було в ужитку) посідає особливе місце в усій творчості Гроссмана. Серед його оповідань, нарисів і памфлетів про винищення фашистами єврейського люду в Україні чи не найтрагічнішим є «Украина без евреев».

У 1943 році Василь Семенович розпочав роботу над романом «За правое дело», одним з найголовніших своїх романів, з його реалістичними портретами простих людей, селян, робітників, жінок, з гіркою правдою буденної дійсності. Через вісім років напруженої праці роман побачив світ на сторінках «Нового мира» і відразу набув великої популярності. Окремими  книжками його мали друкувати декілька видавництв. Та такий хід справ подобався далеко не всім. З’явилися розгромні статті в «Правде» і «Известиях».

На календарі був лютий 1953 року, і можна було чекати найгіршого. Та після смерті Сталіна у березні цього ж року настала довгоочікувана відлига. Незабаром у декількох видавництвах роман побачив світ. Другу частину роману Гроссман назвав «Життя і доля», але роман побачив світ після смерті автора лише у 1988 році.

Помер Василь Семенович 15 вересня 1964 в Москві. 12 грудня 2005 року з нагоди 100-річчя з дня народження письменника у місті Бердичеві на будинку по вулиці Шевченка, 14, встановлено меморіальну дошку, виготовлену з граніту. Напис на меморіальній дошці: «В цьому будинку жив видатний письменник Василь Семенович Гроссман».

Твори письменника видавалися 156 разів загальним тиражем близько 9 млн. примірників. Чимало з них перекладені англійською, французькою, німецькою, іспанською, польською та китайською мовами.