Борис Тен | Бібліотека
 
08.10.2018
Літературна година «Хай світом править доброта»
05.10.2018
Звірята в осінньому лісі
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський)

Поет і перекладач, колишній священник Української автокефальної православної церкви, член Спілки письменників України Микола Васильович Хомичевський, більше відомий під псевдонімом Борис Тен (Борисфен – антична назва головної ріки України – Дніпра) народився 9 грудня 1897 року в старовинному українському селі Дермані на Рівненщині. Село було одним із осередків української культури. Тут був монастир, на початку XVІІ ст. заснована друкарня, пізніше діяла вчительська семінарія.

М. В. Хомичевський – інтелігент у третьому поколінні. Його бабуся Ольга Іваницька була вчителькою Дерманської сільської народної школи. У цій же школі, теж учителькою, працювала й мати – Bіpa Дормидонтівна (померла в 1929 році). По батьківській лінії він – із родини священика, але батько Василь Іванович працював і на ниві народної освіти.

Після початкової школи навчався в Клеванському духовному училищі та Волинській духовній семінарії.
В 1914 році сім’я Хомичевських переїхала до Житомира. Тут він здобув педагогічну освіту, навчаючись на гуманітарному факультеті нинішнього Житомирського державного університету імені Івана Франка, який було відкрито 16 жовтня 1919 року під назвою Волинський інститут народної освіти. Здібного юнака зарахували до інституту відразу на другий курс. Закінчив інститут в 1922 році, то був перший випуск навчального закладу.

У 1919-1923 роках викладав українську мову в школах і технікумах Житомира. Одночасно з навчанням в інституті й педагогічною діяльністю Борис Тен захоплюється театром і музикою. В 1919 році для «Незалежного театру» він переклав із польської на українську мову драму Ю. Жулавського «Йола». Будучи студентом Інституту народної освіти, разом із Є. М. Кудрицьким почав перекладати «Діалоги» Платона.

Ще в юнацькі роки Миколу Хомичевського неймовірно вабили класичні мови. Майбутній перекладач мав винятковий талант до вивчення мов. Став у пригоді й певний збіг обставин. Математику в школі Миколі викладав німець. Латинську та грецьку мови він вивчив у середній класичній школі, а французької навчився від дядька, який свого часу емігрував до Франції. Англійської навчився від другого дядька, який повернувся з Америки, де жив в еміграції. А ще поруч з Хомичевськими мешкала польська родина, а в сусідньому селі жили переважно чехи. Тож Микола ріс і навчався в оточені людей різних національностей, знайомлячись з різними мовами та різними культурами.

Як лектор, пропагандист пісні та музики, він бере участь у роботі першого Волинського радянського хору, яким керував Михайло Петрович Гайдай (1878-1965 рр.) – батько солістки хору, пізніше відомої співачки, народної артистки СРСР Зої Гайдай (1902-1965 рр.). Перед концертами Б. Тену належало вступне слово із загальною характеристикою виконуваних творів. До речі, піаністом і акомпаніатором хору виступав В. С. Косенко, який у Житомирі створив цикл пісень, зріс як композитор. Музичну освіту Б. Тен здобув у Московському музично-педагогічному інституті. Але це було значно пізніше.

На початок 20-их років припадають перші літературні спроби Б. Тена. Його перший вірш «Ілюзій мережива тонкі… » датований 20 жовтня 1921 року. У 1923 році з’явилася перша публікація в харківському журналі «Червоний шлях» вірша Б. Тена «Роззуюсь на яру траву…».

3 1924 року Б. Тен – у Києві. У 1924-1926 роках був настоятелем храму Святої Софії в Києві, пізніше – настоятелем Петропавлівської церкви на Подолі. У Києві він знайомиться з поетом і літературознавцем, перекладачем римських поетів, професором Київського університету Миколою Зеровим, який став його великим другом. Саме М. Зеров сприяв перекладацькій роботі, розвитку інтересу Б. Тена до старогрецької поезії. М. Зеров познайомив Миколу Васильовича з академіком О. І. Білецьким, а також із М. Т. Рильським; їхні зв’язки збереглися до останніх днів життя. 3 О. І. Білецьким Б. Тен готував «Хрестоматію західноєвропейських літератур». Вона вийшла друком у 1931 році. В ній вміщені переклади Б. Тена творів А. Шеньє, пісень Французької революції та уривок із «Фауста» Гете. Б. Тен друкував свої твори як у світських, так і в церковних виданнях.

Коли М. Хомичевський прийняв чин священика, то багато доклав зусиль для відродження Української автокефальної православної церкви. Та недовго довелося Україні мати автокефальну церкву. Влада почала з нею запеклу боротьбу аж до знищення. Репресований був і М. В. Хомичевський. Apxівні документи свідчать, що він був заарештований 7 серпня 1929 року і засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Далекому Сході. Врятували Миколу Хомичевського в заслані спів, музика та знання іноземних мов. В таборі йому дозволили створити хор в’язнів.

Переборювати всі життєві труднощі допомагала М. В. Хомичевському родина. 8 червня 1931 року він одружився з Аполлінарією (Норою) Ковальчук. Його дружина, камерна і оперна співачка, вокальний педагог, покинула все: Київ, сцену, перший шлюб – і поїхала на Далекий Схід до Миколи Васильовича. Там вони почали подружнє життя. А 2 квітня 1933 року в них народився єдиний син Василько, саме Василько, як називалися давньоруські князі.

М. В. Хомичевський сім років поневірявся у далеких від України краях. Після звільнення 1 вересня 1936 року він повернувся в Україну. Спочатку працював в Києві, потім довелось шукати роботу в Росії, бо в Україні був «небажаним». З 1938 року заочно навчався у Московському музично-педагогічному інституті. Під час навчання Хомичевський переклав українською чимало текстів романсів Моцарта, Шопена, Чайковського, Глинки.

З початком радянсько-німецької війни 1941–1945 років був мобілізований до лав Червоної армії. На фронті потрапив в оточення та опинився в полоні. Намагався втекти, був перевезений у табір в Німеччині. Звільнений у 1945 році. У 1945 році повернувся до міста своєї юності та постійно проживав у Житомирі. Куди б не закидала його доля, скрізь він продовжував творчо працювати, показував свій незламний характер. Він вчителював, працював на театральній та музично-педагогічній роботі.

Але найбільше прославився Борис Тен як визначний перекладач, знавець стародавніх і сучасних мов. Він перекладав зі старогрецької, латинської, англійської, іспанської, італійської, німецької, французької, польської, словацької, чеської, російської. Ще за життя Б. Тена, 1982 року, був виданий збірник перекладів античних творів «Давньогрецька трагедія». Головна ж його заслуга перед українською культурою, основна справа всього життя – переклад на українську зі старогрецької «Одіссеї» та «Іліади» Гомера.

Вагоме місце в житті Б. Тена посідала музика. Більше двадцяти років він очолював об’єднання житомирських композиторів, створив і видав «Посібник для керівника самодіяльного хору», який високо оцінили професіонали, створив низку хорових пісень, писав музику до вистав, був одним із організаторів і першим художнім керівником Поліського народного хору «Льонок», нині – академічного ансамблю пісні і танцю ім. І. Сльоти. 3 його учнів по музичній лінії особливо відзначились Олександр Білаш і Вадим Гнєдаш. Перший став відомим композитором, другий – керівником симфонічного оркестру.

Різнобічною була педагогічна діяльність Б. Тена. Він викладав латинську мову в Житомирському інституті іноземних мов та педагогічному інституті. Працював у музичному училищі й училищі культури. В училищі культури працював і його син Василько. Крім того, завідував літературною частиною обласного музично-драматичного театру, був ученим секретарем науково-методичної ради з питань літератури і мистецтва обласної організації товариства «Знання»; багато працював з творчою молоддю, ростив, учив, плекав, наснажував, допомагав.

У 1957 році Борис Тен став членом Спілки письменників України. 3адум дати українській літературі переклади поем Гомера визрівав у поета поволі. Приступаючи до перекладу «Одіссеї» , а потім «Іліади», він провів колосальну підготовчу наукову роботу: йому довелося стати етнографом, істориком, теоретиком літератури. На переклад кожної з поем витратив по десять років.

Прекрасне знання давньогрецької, віртуозне володіння українською мовою зробили ці переклади за рівнем досконалості унікальними. Вони сьогодні вважаються кращими слов’янськими перекладами Гомера. Видані ці твори відповідно у 1963 і 1978 роках. За ці переклади Борис Тен став лауреатом республіканської премії імені Максима Рильського.

За заслуги в пропаганді польської культури та мистецтва удостоєний відзнаки «Заслужений діяч польської культури».

Під час роботи над перекладом «Іліади» Миколу Васильовича спіткало велике горе: смерть єдиного сина, а за ним і дружини. «Існує єдина непоправна річ – це смерть: з нею неможливо сперечатися, — говорив митець. – Усе інше, абсолютно все – можна поправити, удосконалити, поліпшити».

Доля дозволила йому виконати справу свого життя: Борис Тен не тільки встиг перекласти «Іліаду», але й помилувався на чудове видання. А ще поет є автором збірки сонетів «Зоряні сади» (1970) та низки оригінальних творів, зібраних у збірнику «Жадань і задумів неспокій»(1988). Помер Борис Тен 12 березня 1983 року в Житомирі.

Одіссея Б. Тена продовжилась і після його смерть Він мав єдине прохання: щоб його прах поховали поруч із матір’ю, дружиною і сином. Але останнє бажання спочатку не було виконане. Його поховали на Корбутівському кладовищі. Тільки значно пізніше, 23 березня 1990 року, його волю виконали, перепоховавши на Смолянському кладовищі. Тепер там споруджено меморіальний комплекс і встановлено на його могилі пам’ятник роботи скульптора Антона Матвієнка, ним же розроблена й пам’ятна медаль з барельєфом ювіляра.

Пам’ятник видатному житомирянину відкрито й на подвір’ї Житомирського екологічного ліцею № 24, де навчався його син Василько. 6 травня 1989 року в Житомирі вулицю, на якій жив письменник, було перейменовано на вулицю Бориса Тена. Його ім’ям названо Житомирське обласне літературне об’єднання, а також вулиці в м. Рівному і Здолбунові. На будинку в Житомирі, де він мешкав, установлено меморіальну дошку. Таку ж дошку встановлено у селі Дермані на будинку, де народився письменник. Іменем Бориса Тена названо обласні літературно-мистецькі премії в Житомирі і в Рівному, персональну стипендію в Рівненському інституті культури.

Він прожив славне творче життя. Велика спадщина Бориса Тена ще чекає свого упорядкування й видання.

З творчого доробку Бориса Тена
Про життя та творчість Бориса Тена
Бібліографія
Вірші, присвячені Борису Тену