Житомир - це твій Екодім | Бібліотека
 
17.09.2019
Казковий серпантин Марії Пономаренко
10.09.2019
«ТВОРЧІ КАНІКУЛИ»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


Житомир — це твій Екодім 

У прямому ефірі: зав. відділами обслуговування Житомирської обласної бібліотеки для дітей Радченко Е. С. та Данилевич  Т. К., молоді бібліотекарі Фещенко Ірина та Барілевська Наталія.


Радченко Е. С.: Наше місто Житомир надзвичайно красиве. Деякі його куточки над річкою Тетерів називають Поліською Швейцарією. І якби було добре, щоб наше місто було завжди не тільки в свята, охайним, чистим, красивим. Про це мають дбати небайдужі його жителі, як дорослі так і діти.  

Данилевич Т. К.: А ми і відносимо себе до не байдужих жителів свого міста. Ми – це бібліотекарі, хранителі слова, це наші місцеві поети, письменники. 

Фещенко І.:  З цього приводу у мене є поетичне слово «Сучасні діти»:             

У цьому сьогоденні непростому             
Допомогти себе не розгубити.
             
Й джерельця чисті в душах відтворити
             
Покликані ми серцем і душею.
              
Повинні наші діти відчувати
             
Красу землі і слова чисту святість,
             
Плекати працелюбство і завзятість,
             
Любить природу, буть єдиним з нею.
 

Радченко Е. С.:  Так, це саме те, чим повинні займатись небайдужі дорослі — ми, бібліотекарі, бо саме ми покликані і серцем і душею берегти юні серця від усілякого бруду цього світу за допомогою слова. Пам’ятаймо, тема нашої зустрічі «Житомир – це твій Екодім». В уяві малюється фізичний дім. Але є ще одна оселя, найголовніша — це храм людської душі або, як ми кажемо, «світлиця душі». Майбутнє наших дітей неможливе без нашої дорослої уваги — бібліотекарів, вчителів, батьків, представників ЗМІ. 

Кореспондент:  Так, у нас з вами багато спільного. «Йти за читачем чи вести його за собою?» — так сьогодні стоїть питання виховання. 

Радченко Е. С.:  Наша місія — дбати про світлицю душі підростаючого покоління, адже ми відповідальні за них. 

Данилевич Т. К.:       

Собор душі нелегко будувати
(Пі
двалини заклали батько й мати)
А далі
буде кожен сам
Споруджувать життє
вий храм.
Яким він буде?
Височенним, аж до неба,
Чи, може, куполам його
Й хрести не треба?
Бо зразу ж ти ць
ого не бачиш,
Що десь там yropi
маячить.
Чи, може, побудує
ш саркофаг
Над тим, що пращури заклали у вік
ах.
Колючим дротом обнесеш та охороною
Й назвеш таку буді
влю зоною.
Що закладеш в собор душі своєї
?
Цеглини, золото чи пелюстки ліле
ї?
А чим прикрасиш: рушниками та іконами
,
Чи пляшками та огі
рочками солоними?
Що в xpaмi цьому будеш зустрі
чати
Веселі скельця чи залізні
грати?
Чи буде він, як церква, для ycix від
критий,
А, може, не зайдуть до нього навіть ді
ти?
Чи на пі
двалинах, що закладали батько й мати
Зовсім нічoro
ти не будеш будувати?
Заллє дощами їx
та занесе багнюкою,
Залишиться душа твоя навік
и з мукою.
Та все ж таки я вірю
, що в наш час

Зможе, друзі, кожен з вас
Собор душі своєї
так побудувати,
Щоб i Господь радів, i
батько, й мати.

                                               І. Козленко 

Радченко Е. С.:  Про собор душі дбають наші письменники. Всі ви знаєте ім’я нашого славного земляка поета Івана Сльоту. Він теж в своїй поезії тривожиться за майбутнє світу. 

Барілевська Н.:              

Чи ти хоч раз                                               
Задумався над тим,
   nbsp;                                           
Що ж світе білий,
                                              
Станеться з тобою?
                                              
Хто раду дасть?
                     &nbsnbsp;                        
Людина? Бог?
Чи Дух?
Прогрес мовчить…
Йому не чути болю
Він до природи повністю оглух
Захоплений змаганням сам з собою. 

Радченко Е. С.:  Прогрес, наука досягли вершини. Але світ оглух. Ні дорослі, ні діти ніби не чують брутальної лайки з вуст старого і зовсім малого. Що робити, щоб протистати бездуховності, адже бездуховність — це життя механізму, а не людини. 

Фещенко І.:  Починати ж змінювати світ потрібно звісно з себе. Ось зараз вам, дорогі юні радіослухачі , маленьке завдання: візьміть диктофон чи свій мобільний і запишіть свою розмову з кимось (дома, з товаришами), а потім послухайте? Вам подобається, як ви спілкуєтесь? Найстрашніше, що цей сучасний сленг стає нормою. Антикультура набирає швидкість. 

Данилевич Т. К.:  А я ось взяла з собою енциклопедію «Альтернативна культура». Давайте ознайомимось зі змістом і зупинимось на слові «ТРЭШ», що це таке і яке відношення має до нашої теми «Житомир – це твій Екодім». Наше місто — чисте, гарне, скільки нових будівель, але певно, як і нас, нормального жителя міста вражають розписи на стінах, хіба це може подобатись чи прикрасити місто. Оце і є «ТРЭШ»-культура, в перекладі — сміття, макулатура, сміттємистецтво, як спосіб вираження сміттєвої ідеї. 

Радченко Е. С.:  До речі, нещодавно, слухала я радіопередачу, що в Англії законом заборонено так званий розпис стін. Знаєте, цей світ не лише оглух, він ще й осліп і не бачить навіть перед своїм носом, як прекрасний навколишній світ стає сміттєзвалищем.               
Житомирська поетеса Марія Павленко теж стурбована цим явищем:

Куди вивозити сміття?
Усім болить проблема ця.
Та тільки вирішить її
Ніяк не хочуть «хазяї»,
Мовляв, ми люди не святі,
Нам добре жити і в смітті.

Кореспондент:  Якраз буде доречно запитання: — А чи не являється засмічена природа наслідком сміття духовного? 

Радченко Е. С.:  Так жителі планети Земля втрачають справжні ідеали, цінності життя. 

Данилевич Т. К.:  Ось у мене збірочка Івана Сльоти і його псалом залізу «З виставки досягнень»:                                   

Прогресу технічному слава й хвала!                                   
Віват виробництву й комерції                                   
Всій сумі досягнень, що людству
дала       nbsp;                            
Байдужість в пластмасовім ceрці.                                  
Осанна асфальту й бетону
псалом!                                    
А трави й дерева Бог з вами…                                   
Червоновишневий садок за селом                                   
Зчорнілими плаче словами:                                  
«Навіщо нам, люди, ваш глупий прогрес
                                  
I ваші досягнення вражі! —
                                  
Ми хочемо чистого сонця з небес,
                                  
I вітрy, й дощу, а не
cажi.                                   
Яких ще жага ваша прагне висот?
                                   
Зробіть хоч найменшу уступку —
                                   
Верніть нам природу (лише ідіот                                   
Створить міг таку душогубку!).                &nnbsp;                  
Ми з димом ковтаєм i шлак, i руду,                                  
 
А платимо щедро ж за травлю…»
                                  
…Я
слухаю з болем вишневу біду                                  
 
Й політику гаспидську славлю:
                                   
Асфальту осанна й бетону псалом…                                   
А трави, а люди Бог з нами?..                                   
Червоновишневий садок за селом                                   
Болючими
плаче сльозами…                                   
I сам я сльоза! — мої думи сумні                                   
(Болить українській дитині).                                   
Бо ти ж, Укра
їно, ти вся у мені,                                   
Як вишня в пекучій сльозині.
 

Радченко Е. С.: Ми, дорослі, повинні навчити юне покоління нести відповідальність за свої вчинки. «Почни рятувати свою планету зі свого житла!» — це заклик до дії, який спонукав нас, бібліотекарів, створити проект «Житомир —  це твій Екодім», ми закликаємо житомирян, дорослих і юних, прийняти в ньому участь.Усі знають прекрасну книгу С. Екзюпері «Маленький принц» — «Є таке правило, — казав маленький принц, — прибрався сам уранці — ретельно прибери і свою планету».

І ми звертаємося до жителів Житомира: 
— Спинись, юний друже!
— Спинись, дорослий!
— Подивись навкруги, подивись під ноги:
— Чи чисте — твоє місто, твоє подвір’я, береги річки, парки, сквери? 

Данилевич Т. К.:  Давайте будемо любить свою землю, рідне місто, як закликає в своїх віршах Марія Павленко, житомирська поетеса. 

Любімо землю,                                              
Любімо рідне місто!
                                              
Вітаймо Землю, як людину —
 
Планета без людини вмре.
                                              
I пам’ятаймо щохвилинно:                                               
Благословен той, хто оре.
                                               
Насін
ня істини пociєм                                               
Багатий вродить урожай.                                               
Де мудрість ваговито зріє,                                               
Там благодатний щедрий край.