Віконце у книжковий світ | Бібліотека
 
22.05.2019
Літературна мандрівка з book-тренерами
22.05.2019
Країна дитячих прав та обов’язків
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


                    Віконце у книжковий світ                                                                     

Бібліотекар: Сьогодні ми знайомимось з творчістю Житомирської поетеси Марії Зіновчук, у якої багато дорослої поезії, а ще більше віршів для дітей. 

Кореспондент:          Це прекрасно. Бо не так уже багато у нас дитячих поетів. 

Бібліотекар: І я б додала: такої гарної поезії. Подивіться на ці гарні книжечки, а для наших радіослухачів ми їх назвемо: «Найкраща в світі», «Гостинчик від зайчика», «Обітниця», «Освідчення Житомиру». А ще ці збірочки проілюстровані дітьми – юними художниками.  

Бібліотекар: А у мене в руках ось рукописи майбутніх збірочок. Ми віримо, що віднайдуться спонсори, які допоможуть видати їх, дуже вони вже цінні і необхідні дитячому читачеві. «Приколи» – смішні вірші із шкільного життя, «Лисяча шапка» — про братів наших менших», «Літній бал» — про літні місяці та літні квіти. 

Читач декламує вірш «Люба книжечко моя»:                                 &nbsnbsp;             

Люба книжечко моя,                                              
Знов читаю тебе я.
                                              
Ти розумна про все знаєш
                                              
І мені розповідаєш
                                              
Ти в малюночках уся.
                                              
Подарунок дідуся.
                                              
Мій дідусь ученим став,
                                              
Бо усі книжки читав.
                                              
Буду теж книжки читати,
                                              
Щоб письменницею стати.
                                              
Дітям в книзі напишу
                                  &nbsnbsp;           
Всім по казочці й віршу.
 

Бібліотекар: Всім по казочці і віршику дарує поетеса. І ми раді що саме у нас, в обласній бібліотеці для дітей, збираються усі поетичні збірочки сучасних поетів Житомирщини, в тому числі Марії Зіновчук. 

Читач декламує вірш «Скарбниця світу»:

Як yci скарби зібрати
I вмістити в одну хату,
Буде це бібліотека —
Світла розуму палата.
Знаком мудрості зігрітa
В ній поезія й просвіта,
I фантастика, й наука
У величну книгу зшита.
Тут Шевченка мужня ліра
I закони Фарадея,
Муза Пушкіна, Шекспіра,
Канта, Гегеля ідеї.
Тут журнали i газети,
Монографії, есе.
В світі першим було Слово,
Це наш скарб — понад усе. 

Бібліотекар: Так, це наш скарб понад усе, який вчить доброму, гарному, який допомагає виростати справжнім патріотом. Та все починається з рідного дому. Як згадує Марія Пилипівна, у сім’ї їх було п’ятеро дітей. Серед них Марія була середньою. З великою любов’ю доглядала діточок бабуня Ольга. Вона і навчила Марію читати, заохотила скласти перші пісеньки та віршики. І не згасає в душі поетеси цей сонячний промінь творчості. 

Читач декламує вірш «Наша хата»:

Рідна наша хата дітками багата,                                                 
Вибілені стіни, в квітах рушники.             &nbnbsp;                                   
Рідна наша хата — три рідненьких брати,                                                 
Дорога сестричка, бабця i батьки.                                                 
Хата нас єднає, любить, захищає.
В хаті Бог i ангел, i домовичок.
Борщ i кашу варять, мирять нас i сварять,                                                      &nbsnbsp;         
Зв’язують у вузлик рідних діточок.
Підростають діти, їx далекий вітер
Кличе межи люди з хати вирушать.
Чисті вікнa-очi світяться до ночi
Діток жде хатина й батьківська душа. 

Бібліотекар: Головне любити свій рідний край, як любить його Марія Зіновчук і цю любов вкладає в свої вірші.   

Читач декламує вірш «Моя країна»: 

Моя країна — Україна
Пройшла в віках нелегкий шлях,
Воскресла вільна i єдина,
Не загубилася в світах.
Це воскресіння здобували
Козацькі праведні бої,
Сини на Соловках, в ГУЛАГах
Гнили за воленьку її.
Недарма бажану свободу
Утретє Бог нам дарував:
Це дух єднання для народу,
Це скарб чеснот i гідних справ.            
Про волю кобзарі, піїти
Складали, берегли піснi
I мова, що найкраща в світі,
У спадок випала мені.
Ми відродили герб прадавній,
Жовто-блакитне знамено,
Любов, пшеницю, синє небо
I мир благословить воно.    

Читач декламує вірш «У любові»: 

Моя рідна Україно,
Ти – матуся, я – дитина.
Я люблю свій рідний край,
Синю річку, зелен-гай,
Наше сонечко ясне…
Знаю, любиш ти мене,
Бо усі на світі діти
Хочуть у любові жити. 

Бібліотекар: Щаслива дитяча пора повна радості, сміху, веселощів. Така й збірочка Марії Зіновчук «Приколи».                       
Давайте вірш «Батьківська сивина» прочитаємо в ролях.
  

Каже Дмитрик: Тату! Тату, хочу тебе запитати:
Звідки в тебе узялося стільки сивого волосся?
Мовить батько: Знаєш, Дмитре, що природа дуже хитра:
Шкоду скоїла дитина — в батька — сива волосина.
Вчора, любий мій синочку, кинув ти петарду в бочку;
Позавчора вистриг кішку, жабеня  підклав у ліжко.
Ось цi випадки сумні в татa, в мами — в сивинi.
Дмитрик йому: Я та-а-а-щуся!
Скільки ж шкоди ти зробив, коли сива вся бабуся? 

Бібліотекар: Давайте ще на хвилинку продовжимо веселощі! Смійтеся на здоров’я, але робіть висновки. 

Читач декламує вірш «На уроці історії»: 

На ypoцi icтopії питає учитель:
— Хто Бастилію узяв? Сміливіше, діти!
Добровольців щось немає
Скажи ти, Cepгійку! Я не знаю…
Що ж, отримуй заслужену двійку.
Може знаєш ти, Євгене?
Hi, чес… сло… не бачив…
Тут звучить уже всім класом
Щире i дитяче:
Ми Бастилію не брали!I не знаєм хто це!
Аж директор в клас заходить…
Шумно на уроці!
Йому вчитель стурбовано:
Я в учнів питаю,Хто Бастилію узяв
Увесь клас не знає.
Глянув їм директор в очі,
Чистi, мов корали…
На педраді з’ясуємо.  Може i не брали… 

Читач декламує вірш «Про гігієну»: 

Мама кличе вечеряти:
— Діти, руки мити!
Бо у брудi бактерії,
Piзнi паразити…
Та біжить повз умивальник
Найменшенький Жора:
— Так, матусю, я це знаю.
Я помив ще вчора… 

Читач декламує вірш «Вустами дитини»: 

В зоопарку мама доню
За ручку тримає,
А та лиже морозиво,
Звірів розглядає
Раптом:Мамо! Глянь, он мавпа
3 віконечка зирка!
Мама шепче:Цить, дурненька!
То тіткa  касирка.&nbnbsp;

Бібліотекар: Дорогі друзі! На закінчення я хочу прочитати наш улюблений дуже добрий сонячний віршик, хай тепло його йде у кожний дім, у кожне дитяче серденько.         

Я ласкаве Сонечко
В небi голубім,
Високо за хмарками
В космосі мій дім.
Я встаю ранесенько,
Сяю цілий день,
Від  моєї  посмішкивсім  тепло іде.
Рідну землю-матінку
Грію залюбки,
Зріють грушi, яблука,
Зріють колоски.
А на ніч ховаюся
За густi ліси.
Так було i буде так
На yci часи. 

Бібліотекар:  Так було і буде. До нових зустрічей, наші дорогі слухачі. Не забувайте наше гасло «У вільну хвилинку сідай і читай».  

*Дитячі малюнки з книжок М. Зіновчук.