Сценарій вечора-пам'яті жертв голодомору «Збудуймо пам'яті негаснучий собор» | Бібліотека
 
11.12.2017
Інформхвилинки «Права та обов’язки, малята, ви повинні добре знати»
08.12.2017
Новорічна іграшкова скринька
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


Сценарій вечора-пам’яті жертв голодомору
«Збудуймо пам’яті негаснучий собор»

Оформлення зали: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами,
три свічки, шматок черствого хліба, кетяг червоної калини.

Звучить реквієм В. Моцарта

1-й ведучий:  75 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

2-й ведучий:  75 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних      людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

3-й ведучий:  75 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

1-й ведучий:  Жила Вкраїна. Плакала, стогнала

Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб’ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.
Від тих часів, коли з’явилось рало,  
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай — та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.

Бібліотекар:    Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

2-й ведучий:  Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх…
Яка ж бо перед Богом в нас провина?
Який ми сотворили гріх?
Чи той, що в нас поруйнували храми? —
Прийшли в наш край перевертні і хами
Чинить страшну наругу над людьми.

3-й ведучий:  За жінок, чоловіків, дітей,

За малих, дорослих і старих,
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій…
Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,
Прямо в яму, навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів. 

Бібліотекар:    На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

1-й ведучий:   Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові — консула  С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. — «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км  від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».

2-й ведучий:  Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

3-й ведучий:   Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв’яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», — чулося серед людей».

Бібліотекар:    Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні.                                                                  

Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна.                                          

«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати — що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» — с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл..

«Я хочу жить, но не могу, умираю с голода. У нас настоящая голодовка. Пуд ржаной муки — 100 рублей, пуд картошки — 20 рублей, и то нигде не купить». — с. Крихаєво, Остерський р-н.

Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте. Думайте.

1-й ведучий:  В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,
В долоні сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.     

2-й ведучий: Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, — вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

3-й ведучий:  О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.
Ви не розцвівши згинули дочасно,
Поклав у землю вас голодомор,
Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
Схилився над голодними дітьми.

Бібліотекар:    Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути — ні матеріальних, ні тим більше людських.                                                                                         

Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, — і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.                     nbsp;                                                                                                 

Література:                

Піст від диявола. — К. : Мистецтво, 2003.  — 112с. : ілюстр.
Смертю смерть подолати : Голодомор в Україні 1932-33 / П. П. Панченко [та ін.]. — К. : Україна, 2003. — 350с. : фотогр.
Шмалюк А. М. Вкрадена правда : оповідання, новели, вірші / А. Шмалюк. — Житомир : Полісся, 2004. — 108с. 
Макаренко Н. Погляд із ХХ століття : [голодомор, 1932-33 рр.] / Н. Макаренко // Молодь України. — 2007. — 6-10 верес. — С. 8. — (Таємні архіви).
Мочалова, Наталія. «Очима болю і вустами гніву…» : відлуння трагедії голодомору / Наталія Мочалова // Культура і життя. — 2008. — 25 червня. — С. 3
Паливода, Г. Прощай, пам’ять! / Г. Паливода // Житомирщина. — 2007. — 2 жовтня. — С. 2.
Філіп’єва, В. І. Прости нас, пам’яте, прости! : [сценарій уроку] / В. І. Філіп’єва // Позакласний час. — 2006. — № 19-20. — С. 9-12. -(Скорботні дати).

     Склала: З. С. Заяць, заступник директора