Сценарій свята до 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизнянній війні | Бібліотека
 
13.10.2017
Марафон подяки збирає друзів
13.10.2017
Пізнавальна відеогра «Де ростуть Котигорошки?»
200-125 300-115 200-105 200-310 640-911 300-075 300-320 300-360 642-998 QV_DEVELOPER_01 400-101 700-501 117-201 70-696 700-505 600-199

 

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

НБУ для дітей  

 

 

 

 

  

 

  Освіта в Україні

 

 

Группы раннего развития детей Долоньки

 

 

Виртуальный музей живописи, скульптуры, архитектуры, фотоискусства

 

 

 


Сценарій свята до 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизнянній війні
«Уклонімось  низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити»

Діючі особи:   
Ведуча 1
 
Ведуча 2
 
Дівчинка-веснянка
 
Хлопчик-травень
 

Ведуча1: Щороку на початку травня ми відзначаємо День Перемоги, і ось ми святкуємо з вами вже 65-у річницю! З Днем Перемоги, дорогі друзі! 

Ведуча 2:  З Днем Перемоги, дорогі діти! 
(На фоні звернення до присутніх тихо звучить мелодія пісні фронтової тематики. Виходять до залу дівчинка-веснянка та хлопчик-травень з квітами. Вони  разом складають букет та кладуть квіти біля книжквої виставки”Книга як пам’ять про війну”. Мелодія  припиняється.) 

Ведуча 1:         
Весна іде!                              
І переможним кроком
                              
В тюльпановому вічному вогні
                              
Йде травень крізь хвилини й роки
                &nbsnbsp;             
Несе нащадкам спогади свої.

Ведуча 2:         
Із року в рік часопис віддаляє                              
Своїх нащадків далі від війни
                              
Та травень знов і знову нагадає:
                              
День Перемоги відмічаєм ми.   
 

Дівчинка-веснянка:               
В дні травневі мріями багаті,                              
Коли щастя хлюпає з пісень,
                              
Ми щороку зустрічаєм свято –
                              
Перемоги радісної день.
 

Хлопчик-травень:   
І встають у пам’яті дороги                              
Ті, що довелося всім пройти,
                              
Щоб багряний прапор Перемоги
                              
Над рейхстагом гордо піднести.
  

Ведуча 1:          Перемога! Тече ріка часу… Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю історію війні 1941-1945 років. Рідіють ряди ветеранів, але не зникає з пам’яті людської, не йде у забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над коричневою чумою. Можна по-різному ставитися до подій Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути про тих воїнів, хто віддав своє  життя  заради щастя інших? Пам’ять людська повинна жити і лишати прйдешнім поколінням ці сторінки історії, — саме вам, дорогі діти. В цьому залі ми будемо читати з вами  Велику книгу історії 1941-1945 років. Вашими вустами, діти, вустами дорослих будуть говорити ці сторінки, будуть звучати пісні тих воєнних років, і  звучатиме поетичне слово. 

Ведуча 2: (Підходить до виставки, бере книгу про війну для молодшого віку, розкриває її і дає хлопчику, він читає.)

Хлопчик-травень:                              
Ми – не діти війни                              
Лихоліття страшного не знали.
                              
Із книжок про війну, про запеклі бої ми читали.
 

Дівчинка-веснянка:               
Ми – не діти війни                              
Ми дітьми її тьми не були
                              
Ми у мирі і щасті,
                              
У тиші зросли.
 

Ведуча 2:        
Але пам’ять про те,                              
Що накоїла чорна війна
                              
В дні травневі щорічно
                              
В душі ожива!
 

Ведуча 1:          Ти і твої батьки народилися в мирний час, і про це страшне слово „війна” ви знаєте лише з книжок, кінофільмів та спогадів літніх людей. Ти ї твої однолітки навіть уявити собі не можуть, яке-то велике щастя – мати над головою мирне, сонячне небо! (Тихенько звучить у записі пісня „Священная война”.) 

Ведуча 2:  (Бере з книжкової виставки книгу про війну, показує її.)
А у тому далекому, 41-му році, коли твої дідусь і бабуся були такими, як ви, маленькими дітьми, тихого червневого ранку фашистські літаки почали скидати на міста і села перші смертоносні бомби.  (На фоні пісні &bdquobdquo;Священная война”ведуча продовжує.) 

Ведуча 2: Так почалася Велика Вітчизняна війна, яка тривала довгих чотири роки. На захист країни піднявся весь народ. Поруч з дорослими воювали і діти. (Читає листа, написаного дитиною з німецького концтабору).   

„Березень, 12, 1943 рік, Ліозно. Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай, — її розстріляли німці. Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: „Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад, і викине вас, підлих загарбників, звідси геть”. І офіцер вистрелив мамі в обличчя… Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доньку. Я стала дуже худенька, очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров – мені відбили легені… я рабиня  німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті разом з свинями. Живу я в сараї, де дрова, в кімнату  мені  заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв. Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців… Тату, відомсти за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати… Твоя доня. ”  

Ці істинні дитячі гіркі спогади лишились нам на сторінках книг, але ви повинні пам’ятати про ваших ровесників, життя яких забрала війна… А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, чоловіків, братів. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками. 

Ведуча 1: Війна торкнулася кожної сім’ї, війна в одну мить змінила життя мільйонів людей, перекреслила їх мрії, забрала юність, щасливе дитинство.Воювала вся країна – від малого до великого. Воювали чоловіки, діти, жінки. Кажуть, що війна не для жінок, але війна мала й жіноче обличчя.  (Тихо звучить пісня „Синий платочек”.) 

Ведуча 1:                               
Качается рожь несжатая,                              
Шагают бойцы по ней.
                              
Шагаем и мы, девчата,
                              
Похожие на парней.
                              
Нет, это горят не хаты,
                              
То юность моя в огне.
                              
Идут по войне девчата,
                           &nbsnbsp;  
Похожие на парней.
(Пісня стихає.) 

Ведуча 2: Давайте звернемо увагу на цю невелику виставку із сімейних архівів, з сімейних альбомів. Як добре, що в наших сім’ях живе пам’ять про своїх рідних, зберігається в цих простих, але дорогих серцю, фотознімках.Всім дівчатам, що пройшли дорогами війни – низький уклін, а квіти ми кладемо до їх ніг.

А ми послухаємо історію, яка стосується нашої теми „Жінки на війні”. Марія… Символічне ім’я, ім’я любові і смирення, великого милосердя і співстраждання… Топольняк Марія. В  неповних 17 літ,   зумівши приписати собі рік, добровільно пішла в армію, а потім і на фронт. Всі чотири роки на війні вона – санінструктор, медсестра військових госпіталів; пройшла всі міста Німеччини у званні старшина. Подяки, нагороди, медалі, орден Червоної зірки — ось такі нагороди отримала ця жінка.  (Звучать попурі воєнних років.) 

Ведуча 1: Сімейні архіви, альбоми —  дорогі серцю речі рідних, а ще листи… Листи, надіслані з фронту. Тема солдатських листів була особливо трепетною в піснях і віршах воєнних років… Йшли з фронту довгождані солдатські трикутнички – жива історія війни. (Звучить пісня «Огонёк».) 

Ведуча 1:  Дозвольте мені запалити свічу та вшанувати хвилиною мовчання воїнів, які віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками. Хвилина мовчання… 

Ведуча 2:  
У тиші урочистій до Пам’яті йдем,                              
Що в серці відлунює грізно.
                              
У святому мовчанні над вічним вогнем
                              
Схиляється наша Вітчизна.
 
Уклонимось тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою.                                              
Усім поіменно, хто впав у бою,
                                              
Хто відстояв нашу свободу.
                                               
Згадаємо всіх поіменно,
                                              
Серцем згадаєм своїм,
                                              
Це потрібно не мертвим,
           &nbnbsp;                                  
Це потрібно живим.
 (Звучать дзвони.) 

Дівчинка-веснянка: (із запаленою у руках свічкою):
Боже наш, спаси і сохрани,
Державу нашу, Україну,
Від усіх напастей відверни
Не доведи нас до загину. 
Прости провини наші,
Господи, прости,
Прости батьків, дідів і прадідів далеких,
Тих, що померли в тюрмах, таборах
І всіх убитих на фронтах запеклих. 
Дай працю чесну для життя земного,
Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,
Щоб все цвіло у кожному дворі,
Щоб на столі був хліб, було й до хліба,
Дай миру нам, дай злагоди й добра.
З’єднай нас всіх в єдиную сім’ю,
Щоб ми жили в любові як брати,
І славили ім’я Твоє величне
На віки вічні! 

Ведуча 1: 
Вклонися, моя Україно,
Тим людям величним і скромним,
Що в назвах фронтів титанічних
Пронесли наймення твоє.
Ти словом достойним розкажеш
Своїм поколінням, потомкам,
Чому їм навічну пошану
Твій вдячний народ віддає. 

Ведуча 2: Хочеться зібрати всі квіти землі і покласти їх до ніг ветеранів і подякувати за той подвиг, який дав надію на мирне життя та на світле майбутнє. Нехай же білим голубом лине у вись глибока сердечна вдячність тим, хто дарував нам щастя відчути мирний, щасливий весняний подих Перемоги. З святом усіх нас! Хай  же весна 1945 року іду і несе світлу радість на своїх крилах  — радість Перемоги! (По закінченні свята звучить у записі пісня „День Победы”.)   

Склала:    Радченко Е.С., нач. відділу обслуговування учнів 1-4 кл.